Кіровоградщина − це не лише край найкращого в світі чорнозему, це ще й земля, щедро багата на футбольний талант. Місцеві школи вивели на велику арену цілу низку неординарних гравців, деякі з котрих в свій час вважалися зірками світового рівня.
Утім, при всьому багатстві вибору дві видатні фігури посідають у історії кіровоградського футболу особливе місце. Це − Валерій Поркуян та Володимир Веремєєв. Перший − співавтор найбільшого успіху збірної Радянського Союзу на чемпіонатах світу. Другий − просто найбільш титулований футболіст, що його виховав регіон.
Воля партії − закон
Валерій Поркуян народився у Кіровограді 4 жовтня 1944 року, і ази футболу, як майже всі у ті часи, пізнавав під час дворових баталій. З відкриттям школи «Зірки» 13-річний талант одним із перших записався до її лав, а в 1962-му вже виступав за однойменну команду майстрів. Через два сезони обдарований нападник перебрався до одеського «Чорноморця», де швидко став зіркою першої величини і привернув увагу київського «Динамо». За традиційним в ті часи розпорядженням партійного керівництва − попри страшенне небажання самого гравця − його перевели у склад флагмана українського і радянського футболу.
Фартовий дублер
Саме у статусі київського динамівця Поркуян відправився на чемпіонат світу 1966 року в Англії, хоча до лав збірної СРСР викликався ще з Одеси. Прикметно, що в заявку на турнір він потрапив в останній момент і готував себе до ролі вічного запасного. Однак у третьому матчі групового етапу проти Чилі наставник збірної Микола Морозов вирішив виставити дублерів, позаяк результат уже не мав жодного значення − команда СРСР напередодні гарантувала собі путівку в наступний раунд. Так сталося, що Поркуян двічі вразив ворота суперників, принісши перемогу (2:1), і в чвертьфіналі проти угорців знову вийшов у основі.
Найкращий бомбардир
Мадярам він також забив переможний гол, перед цим допомігши відзначитись Ігорю Численку. А в кінці гри грудьми вибив м’яча з лінії воріт, дозволивши збірній Союзу довести справу до перемоги − 2:1. У півфіналі, програному німцям все ж тим же рахунком 1:2, Поркуян забив єдиний гол на 88-й хвилині й мав чудову нагоду перевести гру в овертайм. Зазначимо, що догравала радянська команда фактично вдев’ятьох: Йожеф Сабо на восьмій хвилині зазнав важкої травми, але залишався на полі, бо заміни тоді ще не дозволялись, а на 44-й хвилині був вилучений Численко. У поєдинку за третє місце проти португальців (поразка 1:2) кіровоградець, що став найкращим бомбардиром своєї команди на турнірі, не зіграв.
Сум у Києві, радість в Одесі
Турнір в Англії став зоряним часом Поркуяна, а от повернення до Києва не принесло великої радості. У «Динамо» один із найкращих крайніх форвардів країни не зумів стати основним, і три сезони в українській столиці, кожен з яких завершувався перемогою в чемпіонаті СРСР, вважає ледь не втраченими для себе. Відтак, він повернувся до Одеси, де знов почав виблискувати і навіть поїхав на ЧС-1970, але жодного матчу в Мексиці так і не зіграв. З 1972 по 1975 роки виступав у «Дніпрі», зокрема під проводом Валерія Лобановського, а по завершенні ігрової кар’єри працював у тренерських штабах цілої низки українських клубів.
Інша зірка із «Зірки»
Коли Поркуян уже завершував виступи в «Динамо», Володимир Веремєєв тільки робив там перші кроки. Та на відміну від земляка-попередника, йому вдалося увійти до кола найкращих та найбільш титулованих гравців в історії київського суперклубу. Народився Веремєєв 8 листопада 1948 року в російському місті Спаськ-Дальній, однак невдовзі його родина перебралася до Кіровограда. Як і Поркуян, почав займатися у школі «Зірки» в 13-річному віці під орудою Віктора Третякова (а також Олександра Новікова). Дуже швидко талановитий півзахисник опинився в столиці УРСР, де спочатку працював під керівництвом Віктора Маслова та Олександра Севідова, а потім став однією з ключових фігур у команді-зірці, створеній Валерієм Лобановським та Олегом Базилевичем.
Конструктор атак «Динамо»
Шестиразовий чемпіон та триразовий володар Кубка СРСР, він десять разів входив до списку 33-х найкращих футболістів року в Союзі. Веремєєв провів сім із дев’яти матчів киян у тріумфальному розіграші Кубку кубків-1975, пропустивши лише перший півфінальний матч проти ПСВ з Ейдховена та… фінал (через вилучення у матчі-відповіді з ПСВ). Слід відзначити, що добра половина голів біло-синіх в турнірі була забита за безпосередньої участі Веремєєва. На жаль, через травму він не зміг зіграти в першому поєдинку за Суперкубок Європи-1975 проти «Баварії» в Мюнхені, що завершився перемогою − 1:0. А от у Києві провів на полі всі 90 хвилин, допомігши господарям здолати чинного володаря Кубка чемпіонів − 2:0.
Вічний приклад для молоді
Володимир Веремєєв провів 26 матчів за національну та вісім за олімпійську збірні Радянського Союзу, завоювавши бронзові нагороди Олімпіади-1976 в Монреалі. Завершив кар’єру в 1982-му, потім працював начальником команди в «Динамо» та тренером на Близькому Сході. Багато років входив до тренерського складу національної збірної України, зокрема і на чемпіонаті світу-2006. Можна сміливо говорити, що цей видатний гравець досі залишається взірцем для всіх кіровоградських молодих футболістів. І також додамо, що його справу продовжили земляки і в двох наступних зіркових командах Валерія Лобановського − 1980-х та 1990-х років.
Дует володарів Кубка кубків
Вадим Євтушенко та Михайло Михайлов, хоча й не є уродженцями області, свої перші кроки на рівні майстрів робили саме в «Зірці», а потім допомагали київському «Динамо» домінувати в СРСР та завойовувати Кубок кубків у 1986 році, причому перший навіть відзначився у фінальному матчі проти мадридського «Атлетико» (3:0). Крім усього іншого Євтушенко брав участь у чемпіонаті світу-1986 у Мексиці. Між іншим, цей дует возз’єднався у 2007-му, коли вони разом із Веремєєвим увійшли до тренерського штабу національної збірної України.
Підкорювач Англії
Із наступного покоління першим на думку спадає півзахисник Андрій Канчельскіс, котрий після «Зірки», київського «Динамо» та донецького «Шахтаря» перебрався до «Манчестер Юнайтед». Під проводом Алекса Фергюсона кіровоградець двічі ставав чемпіоном Англії, вигравав Суперкубок Європи-1991. Згодом виступав у низці британських клубів, у Італії, Арабських Еміратах, Росії. Захищав честь збірних СРСР та СНД, а потім вирішив прийняти російське громадянство. Брав участь у чемпіонатах Європи 1992 та 1996 років.
Кіровоград на ЧС-2006
Багата кар’єра випала на долю Дмитра Михайленка, котрий підтримував реноме кіровоградського футболу в київському «Динамо» другої половини 1990-х років. Тривалий час захищав честь національної збірної − як і його земляки Андрій Русол, Сергій Назаренко та Андрій П’ятов, котрі разом із командою Олега Блохіна стали чвертьфіналістами чемпіонату світу-2006 у Німеччині. Останній, до слова, є багаторазовим чемпіоном країни та володарем Кубка УЄФА-2009 у складі донецького «Шахтаря». На початку 2000-х виступав у збірній вихованець світловодського футболу Віталій Лисицький. Наймолодшу генерацію кіровоградських талантів у національній команді нині представляє Євген Коноплянка, котрого по праву вважають не просто одним із найперспективніших гравців України, але й всієї Європи.
Патріоти «Зірки» та «Олександрії»
Однак не слід забувати і про тих, для кого футбольні поля Кіровоградщини не стали лише плацдармом для подальших успіхів, а навпаки − головним пристанищем. Це і рекордсмен «Зірки» за проведеними матчами та забитими голами Валерій Самофалов (550/72) та його одноклубники Олександр Смиченко, Юрій Касьонкін, Олександр Алексєєв, Володимир Хропов, Едуард Денисенко, Михайло Порошин, Анатолій Кравченко, Юрій Калашников, Станіслав Козаков, Ігор Макогон, Юрій Горожанкін та інші. Звісно, обов’язково треба згадати про єдиного представника «Зірки», котрий викликався до лав національної команди. Юрій Мартинов провів один поєдинок за синьо-жовтих − 25 березня 1995 року проти Хорватії (0:4). Чимало років віддали олександрійському футболу Володимир Максимов, Віталій Первак, Юрій Пугач та найкращий бомбардир в історії «Поліграфтехніки» (нині − ПФК «Олександрія») Сергій Чуйченко.
Фото: Вихованці кіровоградського футболу − Валерій Поркуян та Євген КоноплянкаИсточник: ffu.org.ua
Комментарии
Отправить комментарий