Футбол на Кіровоградщині

Уродженець Кіровограда Андрій Канчельскіс став першим з українців, кому скорилися вершини англійської Прем’єр-ліги. На початку 1990-х років без нього неможливо було уявити «Манчестер Юнайтед» Алекса Фергюсона, а Канчельскіса вважав одним із своїх кумирів сам Девід Бекхем. Єдиний у світі Вихованець кіровоградського футболу перебрався на Туманний Альбіон, пройшовши школу «Зірки», київського «Динамо» Валерія Лобановського та донецького «Шахтаря», а потім успішно пограв не лише в Англії, але й Італії та Шотландії. Про здобутки сина українки та литовця Канчельскіса, котрий прийняв російське громадянство та після збірних СРСР/СНГ захищав честь тамтешньої національної команди, написано і сказано достатньо. Але не так багато вболівальників знає, що кіровоградець є поки єдиним в світі футболістом, котрий забивав голи у трьох знаменитих британських дербі ? Манчестера, Ліверпуля та Глазго. Кіровоград ? Манчестер Ази футбольної освіти Андрій здобував у школі кіровоградської «Зірки», де й дебютував, повернувшись із харківського спорт інтернату в 17-річному віці, в другій лізі чемпіонату СРСР. Через два роки був покликаний до лав армії та опинився в київському «Динамо», звідки перебрався до донецького «Шахтаря» в 1990-му. У тому ж році новобранець гірників дебютував у збірній СРСР, а незадовго до розраду Радянського Союзу його за 650 тисяч фунтів стерлінгів придбав «Манчестер Юнайтед». Наставник манкуніанців Алекс Фергюсон особисто переглядав талановитого правого півзахисника, вперше звернувши на нього увагу 6 лютого 1991 року в матчі збірних Шотландії та СРСР. Найкращий в «Манчестер Юнайтед» Моторний, технічний, витривалий та фізично міцний правий вінгер швидко став своїм у «МЮ». У 1993-му Канчельскіс допоміг клубу вперше з 1967 року стати чемпіоном Англії. В наступному сезоні манкуніанці повторили успіх, а в розіграші 1994/95 поступилися першим місцем «Блекберну». Однак саме в тому чемпіонаті кіровоградець зробив перший крок до свого унікального досягнення. У домашньому дербі з «Манчестер Сіті» 10 листопада 1994 року він забив три м’ячі та віддав гольову передачу, а його команда перемогла 5:0. Три місяці потому він відзначився і у виїзному матчі, виграному з рахунком 3:0. Можливо, саме розправа над ворогами-сусідами спонукала вболівальників «Юнайтед» визнати його найкращим гравцем сезону. Взірець для Бекхема Утім, думки офіційно зареєстрованих фанів клубу та наставника команди різнились: під кінець сезону-1994/95 Канчельскіс нерідко залишався у запасі, що не могло сподобатися запальному півзахиснику. Непоступливий та імпульсивний шотландець Фергюсон зрештою побив горщики із одним із лідерів «МЮ» і погодився продати його до «Евертона» за п’ять мільйонів фунтів. Це рішення спочатку викликало велику критику з боку вболівальників та преси. Однак потім виявилося, що трансфер Канчельскіса відкрив дорогу в основний склад «МЮ» не кому-небудь, а Девіду Бекхему. Згодом і Фергюсон, і Бекхем визнали, що якби Андрій залишився на «Олд Траффорд» видатна кар’єра Девіда могла скластися зовсім по-іншому. Трансферний рекорд «Евертона» «Я дуже хвилювався, адже мені належало замінити Канчельскіса, чиєю грою я надзвичайно захоплювався. Я зовсім не був упевнений, що мені вдасться демонструвати хоча б такий же рівень», - згадував про ті часи в одному із своїх інтерв’ю Бекхем. А тим часом Канчельскіс, котрий у 162 матчах за «МЮ» забив 36 голів, сходу став лідером «Евертона». І перші свої два голи в складі нового колективу він забив у мерсісайдському дербі 18 листопада 1995 року: «Евертон» на виїзді переміг «Ліверпуль» з рахунком 2:1. Ще один м’яч у ворота «червоних» кіровоградець забив 16 квітня 1996-го, принісши своїй команді нічию ? 1:1. А загалом він провів у ліверпульському клубі 60 матчів, відзначившись у них 22 рази. Від Флоренції до Глазго У січні 1997-го «Евертон» через складну фінансову ситуацію продав свого провідного півзахисника до італійської «Фіорентини» за вісім мільйонів фунтів. У Флоренції підібралася дуже солідна компанія ? Габріель Батістута, Руй Кошта, Франческо Тольдо, Едмундо тощо. Однак труднощі з адаптацією та травми не дозволили Канчельскісу демонструвати свою найкращу гру, і через півтора року за п’ять з половиною мільйонів фунтів він повернувся до Британії ? у шотландський «Рейнджерс», ставши його найдорожчим придбанням у історії (до слова, і для «Евертона» трансфер Андрія був рекордним на той момент). Довершення хет-трику У першому ж сезоні кіровоградець разом із «Рейнджерс» став чемпіоном країни та завоював національний кубок і кубок ліги. Однак загалом чотири роки, проведені у Глазго (з невеликою перервою на оренду в «Манчестер Сіті»), не стали видатними для Канчельскіса. Непорозуміння з головним тренером Діком Адвокатом, нездорова атмосфера в роздягальні та деякі інші фактори завадили йому нагадати про того самого Канчельскіса, котрого вболівальники «Манчестер Юнайтед» у 2000 році поставили на 26-е місце у списку найкращих гравців клубу всіх часів. Зате 26 березня 2000 року він довершив свій унікальний хет-трик, забивши і в третьому з найзнаменитіших британських дербі (все ж таки численні лондонські розбірки історично поступаються дербі Манчестера, Ліверпуля та Глазго). Футбол та віра Канчельскіс забив другий гол рейнджерів у домашньому розгромі «Селтика» з рахунком 4:0. «Я щасливий, що мені вдалося не просто взяти участь у таких неймовірних матчах, але й відзначитися у трьох справді особливих дербі. Вони були дуже важливими для вболівальників, ? згадував він. ? Найжорсткішим із них, звісно, є дербі у Глазго. Фани та гравці обох команд цілий рік чекають на ці поєдинки. Те, що відбувається на трибунах, словами не передати. Це треба бачити! Адже справа тут не лише в футболі, а й релігійному протистоянні протестантів та католиків». Зазначимо, що після Глазго уродженець Кіровограда спробував себе в «Саутгемптоні», аравійському «Аль-Хілалі» та кількох російських клубах, оголосивши про завершення кар’єри футболіста 11 лютого 2007 року. Стадіон «Зірка» у Кіровограді, що входить до двадцяти найбільших в країні, понад сім десятків років залишається центром футбольного життя області. Хоча час від часу своїм провідним статусом єдина в регіоні арена першої категорії поступалася олександрійській «Ніці», котра зараз приймає матчі Прем’єр-ліги. Англійська ініціатива Перше більш-менш облаштоване поле в Єлисаветграді (нині − Кіровоград), за припущенням історика місцевого футболу Миколи Ковальова, з’явилось біля міського саду приблизно між 1907 та 1910 роками. Збудували його англійські працівники заводу Ельворті, котрі власне й почали культивувати нову гру в місті. Паралельно свої матчі на плацу кавалерійського училища проводив «Гурток футболу» земського реального училища. А в лютому 1911 року педрада та батьки студентів класичної гімназії звернулись до міської управи з проханням виділити біля ринка та Ярмаркової площі майданчик розміром 60 на 60 сажнів для гри в футбол. Клопотання було задоволене, а згодом майданчик розширили з 3096 до 5445 кв. сажнів. Дефіцит арен Узимку 1914 року управа передала «Єлисаветградському футбольному гуртку» в оренду на 15 років майданчик в центрі міста, біля саду, з правом «огородити парканом… і стягувати з публіки за вхід певну плату». До слова, саме на цьому місці згодом виросте стадіон «Зірка». Та все ж таки нормальних футбольних полів не вистачало, а в наступні неспокійні роки їх будувати було дуже непросто. Втім, у 1925-му робітники заводу «Червона зірка» спорудили в районі під назвою Новомиколаївка черговий майданчик, окопавши його рівчаком, аби не забрідали телята. До середини 1930-х саме тут точилися основні баталії в місті. Перший справжній стадіон У 1934-му представники товариства «Динамо» виступили ініціаторами побудови в місті «справжнього» стадіону. У квітні відбувся перший суботник, на який вийшли майже всі динамівці, а вже у вересні були проведені прем’єрні матчі. «Поле було трохи менше за стандарт, навколо нього були бігові доріжки. Трибуни могли прийняти значно більшу кількість глядачів, ніж на попередній «арені», яку оточували два чи три ряди дерев’яних лавок. Та й зручне розташування в центрі міста сприяло відвідуваності поєдинків», − згадував у інтерв’ю місцевій газеті «Спортревю» ветеран кіровоградського футболу Яків Маловицький. Від «Зірки» до «Ніки» З того часу стадіон, що нині носить ім’я «Зірка», перебудовувався п’ять разів і нині є одним із двадцяти найбільших в Україні, вміщуючи 14628 глядачів. Однак до сих пір не вирішена найболючіша проблема головної арени області − відсутність електропідігріву поля. Та й взагалі, на Кіровоградщині немає жодного стадіону з підігрівом, в тому числі й в Олександрії, де наразі базується єдина в області команда Прем’єр-ліги. Хоча тамтешня «Ніка» − справді дуже затишна суто футбольна арена на сім тисяч місць, більшість із котрих розміщується під дахом. Поруч знаходиться гарний стадіон із штучним газоном останнього покоління, відкритий у серпні цього року. Головківка, Гайворон та інші Щодо інших примітних об’єктів інфраструктури краю, то обов’язково слід згадати мальовничий стадіончик на 500 місць у селі Головківка, де проводить свої домашні матчі в другій лізі «Украгроком». На його відкриття в 2008 році, до слова, приїжджала команда ветеранів київського «Динамо», а перший символічний удар зробив знаменитий Андрій Біба. Є ще кілька пристойних арен у Кіровограді («Ікар», «Ятрань»), Олександрії («Олімп»). Не так давно були реконструйовані стадіони у Гайвороні (Прибужець), Новоархангельську («Колос»), Добровеличківці («Колос»), Долинській («Колос»).

Источник: http://www.ffu.org.ua